Чи знаєш той край, де живе наш народ,
Де вина земля наша родить?
Де в заході сонця горить Ужгород,
Над Ужом два cонця заходить?
Йде сонце черлене одне понад гай,
А друге на річку сідає —
І стелиться плай золотий на ручай
Ай світло на горах палає…
Золотяться гори, і замок горить,
І вежі церков Ужгороду —
Рибалка, як голуб, у світлі сидить
Над Ужем і дивиться в воду.
Як сонце купається в плесі на дні
І річку золотить у ряску.
Він рибоньку удить сріблисту в огні
І тихо розказує казку.
— То скарб наш, заклятий у зеркалі вод,
Як сонце сіяє крізь воду,
А скарбу сокотить, як вірить народ,
Наш князь золотий Ужгороду!
З мадярами він серед бою поляг,
А скарб наш заклав під землею —
На тисячу літ, не схилився наш стяг,
Аж воля заблисне над нею!...
І з’явиться лицар на тисячу літ,
Що скарб для народу отворить, —
І наше багатство здивує весь світ,
Як руський народ заговорить.
Будь гордий за край, де прожив наш народ
Літ тисяч в темниці розп'ятий —
А духа зберіг серед темних пород,
Як скарб, в рідній мові заклятий!