Сади  цвітуть  —  вже  не  мої  сади,

І  місяць  сходить  —  не  в  моїх  зіницях.

І  де  та  птиця,  та  співуча  птиця?

Її  прильоту  ждала  я  завжди.

В  душі  моїй,  десь  на  самому  дні

Її  гніздо,  невідь  звідколи  звите.

Було  пісень,  пісень  там,

                                   наче  цвіту, 

Аж  брався  на  світанок

                                   світ  мені. 

Не  повернулась...  Вперше...

                                Ах,  торік  — 

Рік  відчаїв  моїх,  моїх  печалей  — 

Вона  такої  журної  співала, 

Немов  прощалась  чи  комусь  прощала 

І  відлітала...

                        Назавжди?..  Навік?.. 

Сади  —  чиї  тепер  вони,  чиї? 

І  місяць  сходить  —  у  чиїх  зіницях? 

Не  знаю,  чи  повернеться  та  птиця, 

Та  й  нині  бережу  гніздо  її.