Сад  у  листопаді  є  й  немає,

лиш  скелет  його  на  видноті.

Лагідна  душа  його  літає,

де  всі  душі  добрі  і  прості.

Озовись  до  нього — не  почує,

краще  вже  до  себе  придивись.

Я  віршую,  отже,  я  існую,

і  мене  почуєш  ти  колись.

І  коли  я  буду  теж  літати,

де  літають  добрі  і  прості,

тінь  мою  покличеш  ти  до  хати

у  її  жорстокій  самоті.

І  гойднеться  тінь  біля  порогу,

здвоїть  строгу  риму  цар  і  дар.

Стережися  слова  мовчазного,

що  його  зневажив  Валтасар!