Головна » 2013 » Ноябрь » 10 » Орфей (Віра Вовк)
18:34
Орфей (Віра Вовк)

                   III Елегія

 

 Єдина, схилімся під стебла далій,

 Щоб темна бронза твого волосся

 Відрізнялася від рослинної зелені,

 Щоб наші сльози злилися з їхніми, несолоними,

 Щоб усе сповнилося, як останнє дрижання струни.

 Вогненним листком виноградника

 Впаду на твої вуста — пелюстки герані, розхилені вітром,

 І вип’ю з них земну тяжінь своїм пісням,

 Що дико блукають птахами бездомними простору.

 Залиши знову пливучий час, хай спочине   округлості вечора,

 В чашах лілей  задумливих,

 Бо тільки обранці творять в коханні правдиве, єдина.

 

 

 — О, фіолетні смеркання над морем без тебе,

 О, дикий клич мев, що роздер мою душу!

 Вагітніє небо погідне, і сипляться зорі,

 Непорушені горем, що забрало мій спів.

 Скрипить бамбуковий гай, як раніше,

 По звичаю давнім гойдаються орхідеї,

 І світло злегка хвилюється в водах, як  стьожка

 З пряжі веселки.

 Тільки в піску вологім застиг наш слід

 Із давніх-давен, ще як цей берег був наш.

 Ще й досі сюди хвилі приносять

 Мушлі рожеві — чутливі вуха,

 Що слухали мої пісні.

 

 

 На суші горить анемона в рубцях червоних;

 Завтра вона помре під байдужістю сонця...

 Одна-однісінька хвиля повернула б її до  життя,

 Але ця хвиля буде собі плюскотіти

 На віддалі кроку дитини,

 Холодна, ритмічна, прозора...

 Як розбудити чуття цій природі,

 Зануреній тільки у власну красу?

 Єдина, як відшукати все те, що минуло?

 Чи впізнаєш той крик, що був моїм співом?

 Я біггиму навмання, ловлячи білу твою одежу,

 Хоч би то були тільки білі вітрила, що лопочуть на вітрі,

 Буду кричати в роз’юшене море твоє ім’я,

 Хай регочуться хвилі!

 

 

 Може, вранці рибалки, витягаючи сіті,

 Знайдуть напівзариту в пісок сопілку Орфея,

 І заграє по мені наймолодший.




Категорія: Про кохання (і не тільки в День Святого Валентина) | Переглядів: 442 | Додав: Tetjana | Теги: Віра Вовк, Орфей, Кохання