На  Запоріжжі  зацвіли
Кущі  акацій  кучеряві,
Немов  устали  в  збройній  лаві
Січовиків  яркі  вали.

Хай  кажуть,  битви  відгули,
Спочили  вої  нелукаві,
Відбатувавши  в  тій  батаві
Для  нас  майбутнє — з  ковили!

Та  слава  Січей  надихає —
Козацькі  подвиги  таїть,
Переметнувшись  у  безкрає.

Крізь  дивні  закрути  століть,
Розбивши  млу  в  байдужих  душах,
Зневагу  пише  по  чинушах.

Прийшов  Шекспір  до  нашого  Тараса
На  тому  світі,  де  з  усіх  віків
Збирала  Муза  славних  віршників,
Яким  захоплено  плескала  маса.

«Я  чув, — озвався  бард, — боїв  окраса
В  твоїх  поемах  бештала  царків
Та  їхню  гурму  відданих  шпиків,
Що  на  подачки  й  позолоти  ласа».

«Еге  ж, — нівроку  потвердив  Кобзар, —
Мене  карав  засланням  хижий  цар
За  те,  що  гнівно  кривду  викривав  я».

«Та  й  мій  король, — потамувавши  щем,
Признайся  Бил, — у  безумі  безправ'я
Пучки  за  критику  відрубував  мечем».