І.  Вогник уночі

Про нього згадують і досі

У кожній хаті за столом

Колгоспники сивоволосі

В селі Мануйлівці над Пслом.

В косоворотці полотянній,

Високий, у очах — блакить,

З'явився він у день весняний

На Україні в нас пожить.

Пожить на Пслі. Тяжка хвороба —

Туберкульоз — легені їсть...

Питався він: — Що  за  особа? —

І думав: «Підозрілий  гість».

Які у місяця тут справи гарні —

І луг, і річка чарівна...

Він поселився при лікарні.

На вигін з хати — два вікна.

По хатах — видно — гнізда всюди —

Лелеки в гніздах тих живуть!

І — видно, як на працю люди

У економію ідуть...

Сидів — писав... Багато встиг він,

Всі дні з-за столу не вставав...

А у неділю йшов не вигін,

На оксамитну зелень трав.

Народу тут, немов на сходці, —

Завжди компанія була...

У вишитій косоворотці

Стоїть на вигоні села.

Хай хмари йдуть, дощем набряклі, —

Не міг він жити без людей!

Любив було гуляти в скраклі...

І піп у Піски в тьмі ночей

Сточив уряднику доноса:

«...А ще повідомляєм ми,

Письменник Горький... ходить босий,

З простими водиться людьми...»

«...З  селянами  у  полі  косить,

У  кузні  в  коваля  бува», —

Урядник з Пісок вже доносить

В Полтаву кляузні слова...

Спить зморене село. Десь човга

Дід-сторож...  Десь кричать сичі...

Лише в вікні — на вигін  довго

Палає вогник уночі.

Дружина спить. В глибокій тиші

Буркоче мрійно Псьол-ріка...

Про ярмарок у Голтві пише

Невтомна Горького рука.

Чуприну, що спада, русяву

Він одкидає раз у раз...

А  з  Петербурга  у  Полтаву,

З  Полтави  в  Піски  йде  наказ...

Із  департаменту — не  звідкись:

Урядникові  з  Пісок  вмить

В  Мануйлівку  переселитись,

За  Горьким  нагляд  встановить!

ІІ.  Як сокіл — жить!

Вдень — тиха  вулиця  Лелеча,

Лиш  праних  гупа  на  ставку...

І  враз — гарба,  в  гарбі — малеча,

Дитячу  пісню  чуть  дзвінку...

Що  сталось?  Це  перед  обідом,

Дітей  набравши  у  гарбу,

Купатись  з  ними  Горький  їде

На  луг,  у  далеч  голубу —

На  берег  Псла!  В  обідню  пору

Вода  там  тепла  і  пісок...

Пірнають  в  купіль  у  прозору...

Між  них — Максим,  його  синок.

Всім  бубликів  виймає  в'язку,

А  потім  десь  у  холодку

Гукають  діти: — Казку!  Казку!

Скажіть  нам  казку!

— А  яку?

— Про  Сокола!

— Про  те,  як  Сокіл

Літав  у  небо  голубе...

Шумлять  над  Пслом  ліси  високі,

І  кожен  уявляв  себе

Відважним  Соколом  у  небі,

Лиш  очі  мрійливо  примруж...

І  хтось  говорить,  мов  до  себе:

— Як  Сокіл — жаль,  а  не  як  Вуж...

ІІІ.  Читає  "Кобзаря"  селянам

Не  раз,  бувало,  у  неділю,

А  то  й  у  будень,  як  коли,

Сідали  в  човен  і  за  милю

Пливли  собі  по  Пслу,  пливли...

Куліш  варили  на  привалі,

Ловили  рибу...

Так  весь  день

Пливли,  «Дубинушку»  співали,

Він — українських  вчив  пісень.

Він  був  веселий  в  час  дозвілля,

Компанію  мав  немалу...

От  якось — теж  була  неділя —

Пристали  човном  десь  по  Пслу.

Зійшов  на  берег  гурт  селянський,

Зійшов  і  Горький,  книгу  ніс.

— А  чий  це  ліс? — спитався.

— Панський.

— Народний  скоро  буде  ліс!

За  Броварською  за  горою

Заходив  день.  На  килим  трав

Усілись.  Горький  під  сосною

Уголос  «Кобзаря»  читав.

Читав  поему  «Сон».  І  очі

Світилсь  гнівом  у  селян:

— Народ  в  неволі  жить  не  хоче!

— Коли  ж  розвіється  туман?

— Як  панський  ліс  народним  стане...

Вертались  пізно  у  село.

Все  небо — буряно-багряне,

На  бурю  сонце,  знать,  зайшло!

Ввік  не  забуть  маївку  цюю

І  Буревісника  лице:

— Так,  той  хазяїн,  хто  працює,

Запам'ятайте,  друзі,  це!..

В  робочі  дні  всі  люди  в  полі.

Працює  й  Горький — пише  він

«Мещане».  П'єса  йде  поволі,

Багато  потребує  змін.

Це — перша  п'єса.  П'єса  вдасться!

..................................................

Ще  довго  будуть  в  боротьбі

Шукати  люди  шлях  до  щастя...