Закарпатська народна казка

Були два цімборове, забралися мандрувати. Йшли, йшли та й прийшли д'єдній церкві. Дзвонар прийшов дзвонити, церкву отворив і зайшов туди. Він їх двох, значиться, не видів, і вони зайшли всередину. Дзвонар своє одзвонив, церкву закрив і забрався. Пішов, а вони там зосталися.

А коло церкви був цвинтар, і вночі єден гріб ся розкрив, і вночі, в дванадцять годин, єден мертвий вийшов, зняв з себе сорочку й гаті та лишив коло гробу, та пішов до свої корчми, до свої жони. А вони в церкві почули шум, вийшли та сорочку й гаті взяли. Взяли і з тими гатьми пішли назад до церкви. Він прийшов і видить, що того там не є. Прийшов до церкви й каже:
— Дайте моє, дайте гаті й сорочку.
Вни не давали. Він хотів зайти до них до церкви, а вни двері підперли й не пустили його.

А рано вони вийшли з церкви та пішли, розумієте, десь поснідати. І попали прямо до тої корчми, і кажуть:
— Дайте нам щось їсти та нате сорочку й гаті. А корчмарка до них:
 — То мого чоловіка сорочка й гаті, то мого чоловіка. Де ви їх узяли? Вони їй розповіли все:
— Так і так, він уночі встав з гробу і то положив, а ми взяли. Дайте нам, — кажуть, — щось їсти.
Дала вона їм їсти. Та й напудилася вона, і жаліється:
— Я ся так бою. Він кожну ніч ходить до мене.
— Ви не бійтеся, — каже, — найдіть нам свячену крейду, і ми зробиме так, що він більше ту не прийде.
Корчмарка дістала їм ту крейду. Та лишилися вони обидва в корчмі, обциркулювалися тою крейдою й чекають дванадцятої години. А жона пішла в свою кімнату спати.
Сидять вони, вже скоро дванадцята година. А єден напудився та каже:
— Я відійду й зараз прийду.
Він пішов і не прийшов. І той зостався, значиться, сам. "Та вже що буде...", — думає.
Приходить мертвий і просить:
— Дай мою сорочку й мої гаті. А він не хоче:
— Не оддам. Повідж, що ти тут глядаєш? А той мертвий, розумієте, повідає:
 — Я тут маю в підвалі закопані в двох гонцях гроші. Я хочу їх бідним людям роздати.
Пішов він, той мертвий. А той зостався в корчмі до рана, гуляє собі, п'є. А рано виходить з хати жінка та питає:
— Ну як?
— Так і так, — відповідає, — ви ся не бійте. Вже він більше ходити ту не буде. Більше він не прийде, будьте спокійні. Можете спокійно спати цілу ніч.
А вона вчула від нього про тоти гроші, що він мав дати людям, і пожаліла їх, і каже йому так:
— Будеме разом жити. Я буду твоя жона, ти будеш мій чоловік. І жили вони тоді, і жили, прожили пару років, і прийшов той чоловік, котрий його лишив уночі при такому ділі.

Прийшов і не спознав його, а ґазда його спознав. Той говорить так:
— Я голоден, ви би мені дали поїсти. Ґазда каже:
— Дам ті всього, що ті треба.
Дав тому їсти всього, як має бути, та й питає:
— А чому ти мене лишив у такий час? Ти пам'ятаєш? А він не знав, що казати. Поїв, та каже йому ґазда:
— Слухай, іди звідти, би більше тебе не видів, кедь так зо мною зробив.

Та два рази вдарив його, і той пішов. Аби знав, як цімбора лишати в такий час.