Моя  невірна  любко  чарівна!..

 Лиш  відпусти  тебе  від  серця  до  вікна,

 Як  ти  летиш  свобідна  й  безпричальна...

 Гай-гай,  моя  фантазіє  печальна!..

 Всміхнись  мені,  коханочко  моя!

 Змалюй  мені  картини  не  трагічні,

 Пошли  мені  квартали  опівнічні,

 Коли  я  вперше  Демоном  буяв.

 І  шепотів  собі  його  молитви,

 І  плакав  з  радості  в  передчутті  труда...

 Не  крізь  прокляття,  злигодні  та  битви

 Мені  вчувалась  Демона  хода.

 Любов  мені  його  лиш  осявала,

 Він  тихим  степом  поставав  мені...

 Стояла  Україна  вдалині

 І  дні  озорення  мої  благословляла.

 Було мені  так  легко  на  душі,  —

 Казав  учитель  мій:  розумно,  чисто,  ясно...  —

 Мов  над  землею  груші  запашні,

 Думки  гойдалися  над  серцем,  щоб  упасти.

 Я  жив  тоді,  мов  складений  із  скла,

 Бо  світ  в  мені  світився  осіянний...

 І  все  було:  і  друзі,  і  Москва,

 І  свято  літ,  і  образ  Юліани...

 Прийди  ж,  гармоніє,  в  стривоженість  мою

 Перед  високими  картинами  святими,

 Я  ними  снив!..  І  от  я  вже  стою

 Стривожений  і  тихий  перед  ними...

 Прийди  ж,  гармоніє,  в  тривогненість  мою!

 …

 Він  пролітав  між  зорями,  б'ючись,

 Шматуючись  об  зорі  опівночі.

 Червоний  піт  із  крил  його  сочивсь,

 І  сльози  серця  прибували  в  очі.

 І  відчай  радості  з  грудей  його  хрипів!

 Прокляття  всесвіту  неслось,  як  перемога!

 Кидалось  небо  вічністю  під  нього,

 Пробитий  простір  вслід  йому  кипів...

 Прощай,  небесна  доле  моя  вбога!

 Прощай,  печаль,  і  роздуми  сумні!

 Це,  Земле,  ти  кричиш  у  глибині,

 І  стогін  твій  —  моя  свята  дорога!

 Нема  мене  —  якщо  тебе  нема!

 Немає  космосу,  якщо  тебе  не  буде!

 Нема  нічого!  —  Хаос  і  пітьма,

 І  вічне  царство  тиші  і  огуди!..

 Я  вилечу!  Я  розлечу  себе,

 Але  візьму  у  думи  твою  долю,

 Води  твоєї  тіло  голубе

 Я  обніму  до  золотого  болю!..

 Це  ми  колись,  незрілі  і  малі,

 Удвох  життя  нежите  починали.

 Ми  слів  страждання  ще  тоді  не  знали,

 Була  дівчам  ти  в  первозданній  млі.

 Приходив  юний  всесвіт  голубий

 Світилами  пахкими  опівночі,

 І  над  неясність  нашої  судьби

 Зоря  зірниці  зазирала  в  очі.