…

 Він  пролітав  між  селами  в  степи,

 Між  телевізорними  вежами  нічними,

 Попід  ворота,  арки  і  мости,

 Поміж  столицями,  великими  й  малими,

 І  понад  серцем  трудним  і  ясним

 Вставала  дума  трудна  і  прозора,

 І  тихло  серце...  і  всесвітнє  море

 Схилялося  над  озером  земним.

 Схилялося...  дивилося...  мовчало...

 І  череберяло  хмарами  вгорі!..

 І  мовби  посміхатись  починало

 Над  синістю  світань  і  вечорів.

 Над  людством  і  стражданнями  людськими,

 Мов  говорило  Демону  й  мені,

 Що  ми  із  ним  і  наші  ночі-дні,

 Держави,  техніки,  світогляди  і  рими,

 І  все,  що  люблено,  що  вистраждано  в  нас,

 У  нашому  вселюдному  двобої,

 Ввіллється  в  час  загибелі  людської

 У  всепланетний  знищувальний  час...

 Цвіли  ромашки  на  весняних  гулях,

 Зозулі  закували  на  жита...

 І  на  весь  всесвіт  ще  Земля-зозуля

 Кувала  Демону  земні  свої  літа...

 К  о  л  и  с  к  о  в  а      З  е  м  л  і

 Тюрми  притихли,  заснулі,

 Сплять  президенти  і  я...

 Люленьки,  люлі,  ой  люлі,

 Африко  чорна  моя...

 Сплять  вже  ракети  і  кулі,

 Сплять  генерали  і  я...

 Люленьки,  люлі,  ой  люлі,

 Азіє  жовта  моя...

 Сплять  і  могили  забулі,

 Концтабори  сплять  і  я...

 Люленьки,  люлі,  ой  люлі,

 Азіє  жовта  моя...

 Сплять  і  могили  забулі,

 Концтабори  сплять  і  я...

 Люленьки,  люлі,  ой  люлі,

 Біла  Європа  моя...

 Люлі,  Америко,  люлі,

 В  вічні  полинемо  сни  —

 Двадцять  столітечок  сниться

 Світ  без  війни.