Головна » 2013 » Ноябрь » 24 » Демон (Микола Вінграновський) - 2 -
23:07
Демон (Микола Вінграновський) - 2 -
 Л  е  р  м  о  н  т  о  в

 Печальний  мій!..  Не  говори  мені

 Про  давню  нашу  дружбу  незавидну.

 Я  сам  згорів  на  чорному  вогні

 Темнот  людських!..  І  дня  було  не  видно.

 

 Бо  хто  життя  сучасністю  згубив,

 Тому  чужа  майбутнього  упевність.

 Безсилий  силою,  я  знав  свою  даремність

 І  зненависть...  Я  зненависть  любив!

 

 Нове  життя,  вітчизну  іншу,  Бога

 Я  видумать  для  радості  не  міг!..

 Дорога  людства  радістю  убога,

 І  розверстована  глибинна  ця  дорога

 Піснями  кращими  товаришів  моїх.

 

 Д  е  м  о  н

 Мені  життям  написано  було

 Не  ненавидіти,  не  клясти,  а  любити.

 Століття  за  століттями  протекло,

 Епохи  просміялись,  наче  діти.

 

 Я  сіяв  жах  і  ненависть,  і  сум,

 Вигнання  дух,  я  сіяв  зло  усюди...

 Прощай,  старе!  Чоло  моє  і  груди

 Нові  глаголи  дням  земним  несуть!

 

 Я  спалюю  той  предковічний  жах,

 Який  наводив  я  на  велелюдну  кволість!..

 Людської  долі  неохайна  повість

 В  моїй  душі  на  чистих  сторінках!

 

 В  моїй  душі  безсмертний  дух  народів,

 В  моїй  душі  енергія  століть...

 Почнись,  епохо  чистих  небозводів,

 Епохо  згоди,  хліба  і  суцвіть!

 

 

 ...Він  пролітав  між  поглядами  сонць,

 Одна  глибінь  мінялася  другою...

 Колись,  зацькований,  дорогою  такою

 Він  од  Землі  летів  у  неспокою,

 І  помстою  тремтіла  його  моць...

 

 Минає  все.  Цькування  проминуло.

 І  Демон  Землю  кликав  уві  сні...

 Обридлий  всесвіт,  зорі  навісні

 Йому  всміхалися  безпомічно  і  чуло.

 

 Проходить  все!  Віки  проблискотіли,

 Вітри  посивіли,  і  сонце  підросло.

 Земля  придбала  атом...  і  могили,

 Як  мертві  думи  випитої  сили,

 Рясніш  усіяли  її  старе  чоло.

 

 Була  війна,  і  на  земній  дорозі,

 Над  кроками  держав  і  матерів,

 Катастрофічні  квіти  бомбовозів

 Чорніли  й  червоніли  угорі.

 

 Була  війна.  До  ніжних  небозводів

 Тяглись  гармати  тихо  по  ночах,

 І  кров  поранених  народами  народів

 Текла  з  Землі  і  сохла  на  зірках.

 

 Він  оглянувсь  на  всесвіт    простиралась

 Небесна  тиша  в  збурені  поля,

 А  перед  ним  повільно  оберталась

 Хрестами  перехрещена  Земля...

 

 Солоні  хмари  білою  сім'єю

 Неслись  з  Землі,  гарячі  і  грузькі, 

 То  сльози  піднімалися  людські

 І  хмарами  ставали  над  Землею.

 

 Кружляло  сонце,  кулями  пробите,

 І  попелом  розвіювались  дні.

 Жінки  у  полі  закосили  жито,

 Що  виросло  з  розвіяних  синів...

 

 Оглухла  птиця  пісню  окликала,

 Тріщали  голови  будинків  уві  млі,

 І  став  Солдат!  Перед  Солдатом  встала

 Кривава  тінь  на  чорнім  неба  тлі.


Категорія: Життя прожити - не поле перейти... | Переглядів: 357 | Додав: Tetjana | Теги: демон, Вінграновський