Головна » 2014 » Август » 24 » Правдоносці (Яр Славутич)
23:15
Правдоносці (Яр Славутич)

О  світе,  пізнавай!  Немов  номади,
Йдемо  в  чужий,  сполоханий  простір.
З  важкими  таврами  невчиненої  зради,
Всіма  зацьковані — як  звір —
Слабі  від  горя,  сильні  від  нестями,
Волочим  тугу  без  кінця  ми,
Всьому  навперекір.
 
О  світе  мій,
Одумайся  і  зрозумій!
 
Шляхи  встеляючи  кістками,
В  кільці  облуд  і  полювань
Життя  складаючи,  мов  гідну  дань,
Скрижалі  правди,  ковані  вікнами,
— Як  стяг —
Несем  по  селах  і  містах.
 
Пізнай  же,  світе!  Мозком  і  душею
Збагни,  чому  розпукою  своєю,
Журбою  чорною,  що — як  моря — без  дна,
Тобі  карбуєм  світлі  письмена.
 
Правдиві  серцем,  спрагнено  відверті,
Страху  й  тривог  зазнавши,
В  очей  провали  дивимось,  як  завше,
Суворій  смерті.
 
Бо  хто  ми,  хто?  Яких  земель  аборигени,
Чиїх  морів  колишні  владарі?
Куди  й  по  що,  скорботно  і  надхненно,
Бредем,  як  бідарі?
І  на  устах — до  Господа  молитва,
І  на  руках —  диявола  тягар,
А  ген  за  нами  навісна  гонитва,
Удар — на  вдар.
 
О  світе  мій,
Одумайся  і  зрозумій!
 
Немов  пливуча  лава,  ген  за  нами
Підступства  темні  водії
Гудуть,  щоб  ми  палаючими  словами
Не  слали  правди  про  свої
Краї.
 
Вчувай,  о  світе,
Зло  несамовите!
 
Гримить  Сибір  скелетами  борців,
Лунає  лунами  тайга  безкрая;
Запливши  кров'ю  в  пустирях  степів,
Немов  зегзиця,  Винниця  ридає.
 
Чиї  ж  то  кості  і  чиї  тіла
Земля  у  надра  прийняла?
 
Вчувай,  о  світе,
Зло  несамовите!
 
Щоб,  не  вагаючись,  дознав  ти
Безсмертну  істину  ясної  правди:
Хто  ми,  яких  земель  абориґени,
Чиїх  морів  колишні  владарі,
Куди  й  по  що,  скорботно  і  надхненно,
Бредем,  як  бідарі.
 
І  не  страшні  підкуплені  облави,
Ні  Кіль,  ні  Кемптен,  ані  даль,  ні  час,
Бо  наші  подвиги,  свічада  слави,
Переживуть  безсмертних  нас.
І  будуть  правнуки  твої,  оглухлий  світе,
Визвольні  наші  заповіти
— Як  стяг — 
Нести  по  селах  і  містах.
 
І    будуть  до  Карпат —  як  до  Синаю,
Мов  до  Йордану —  до  Дніпрових  вод,
До  вкраю  нашого,  святого  краю,
Гучати  відгроми  врочистих  од
За  те,  що  ми — усміхнені  з  відчаю —
Життя  складаючи,  мов  гідну  дань,
Шляхи  встеляючи  кістками
В  кільці  облуд  і  полювань,
Скрижалі  правди,  ковані  віками,
—  Як  стяг —
Несли  по  селах  і  містах.






 
Категорія: Життя прожити - не поле перейти... | Переглядів: 408 | Додав: Tetjana | Теги: правдоносці, про життя, Яр Славутич