Ти моє незаймане, чисте склепіння;
Ні до чого сокира, навіщо різець!
Не осіння мана приведе в отупіння,
А відсвіти з синіх на вежах розет.
І тут підбереш ніжні барви і гнівні…
Здичавілою в’яззю! На склепінні, на стелі!
В кривульку, в рокликання й німі вензелі,
Як у схованій зайдами чорній землі…
Урочисті фелони снують під склепінням.
Крутий підбереш на полотнах заміс, —
І тріпочуть чужі херувими наївні…
Може, їх спопеляє тихий Радванський ліс.
Ще вітальних гекзаметрів линуть слова…
Потойбічні, живущих лякаючи, тлінні…
В Бабинці кільчиться зелена трава!

РОБОТИ  Й. БОКШАЯ