І

 Благословенні  води  літ,

 Літа  Десни  благословенні

 І  часу  вічного  політ

 В  однім  осяянім  іменні.

 Благословенна  срібна  твердь

 Землі  і  неба,  дня  і  ночі,

 І  золоті  вогневі  очі,

 Де  обнялись  життя  і  смерть.

 Священна  чаша  доброти

 В  руках  всепільності  й  любові

 І  світ,  об'єднаний  у  слові

 Краси,  і  правди,  і  мети.

 Благословенна  світлотінь

 Судьби  в  щасливім  одкровенні...

 І  многокрилля  поколінь

 В  однім  озоренім  іменні.

 ІІ

 — Гей,  ви,  мої  воли,  та  по  степу,

 А  моря  не  видно...

 Ходить  море  під  собою —

 Не  доїдемо...

 Виглядає  зоря  з-поза  гори —

 Не  надивиться.

 З  гори  та  під  гору  від  щастя  до  горя —

 Притомилися...

 Гей,  далеко  степу  по  стеблині —

 Не  настачило...

 Буде  чи  не  буде  хто-небудь  в  долині —

 Там  побачимо...

 Має  себе  море  в  одній  воді —

 Сині  віхоли...

 Гей,  ви,  мої  воли,  воленько  на  волі,

 Вже  й  доїхали...

 ІІІ

 Цвіркун  сокиркою  січе

 Весло  з  водою,  зими  й  весни.

 Дрімає  небо,  і  тече

 Дорога  зір  на  давню  Десну.

 По  тій  дорозі  хто  пройшов,

 Той  знає,  що  ті  версти  варті...

 Але — там  першою  Любов

 На  грізній  на  своїй  на  варті.

 Вона  в  душі  його  стояла,

 Коли  кривавивсь  світ  при  нім,

 І,  як  могла,  оберігала

 Його  в  стражданні  золотім...

 Він  був  щасливий.  В  нім  свободи

 Огромний  подих  не  защез.

 Він  мав  за  честь  судьбу  народу,

 Мав  Революцію  за  честь.