Головна » 2013 » Июль » 7 » Закарпаття (Софія Малильо)
22:24
Закарпаття (Софія Малильо)

Роде наш, закинутий в Карпати,

долю твою гірко споминати, –

там задавнений, безмірний біль!

Сам ти в темноті свого терпіння

сумнівався, де твоє коріння

і в Карпати ти прийшов звідкіль.

Почитаймо хроніки–аннали!

Там і край наш часто споминали:

як своєї волі не вберіг,

як чужинські королі й магнати

йшли над русинами панувати,

кривдили і зневажали їх.

Русина вони загнали в гори

і заперли між груні та звори,

щоб зі злиднями боровся там.

Мав ще він розкішну полонину,

випасав по ній свою маржину

і жалі свої звіряв вітрам.

Та була у нього добра вдача,

мужня, і чіпка, і неледача,

і змагався предок наш, як міг.

Він молитву, звичай, рідну мову,

коломийку й пісню колискову,

як святиню, у душі беріг.

Була надія в нас промінна,

що звалася Карпатська Україна.

Але хіба дрімав нещадний кат?

Стоїть величний хрест на Краснім Полі,

а Лицаря, Пророка Волі,

убив, та не зламав московський каземат.

Ось правда наша неприкрита,

історією-мачухою бита:

були сусіди-хижаки навкруг!

Та не вмирали в нас надії,

про волю благородні мрії

і творчий нездоланний дух.

Глядить новітнє Закарпаття

на схід, де наші сестри й браття,

де Львів, і Київ, і Донбас.

Тож Україні вільній – слава!

Хай кріпне молода держава

і в щирій злагоді єднає нас!




Категорія: Закарпаття у дзеркалі літератури | Переглядів: 678 | Додав: Tetjana | Теги: вірші Малильо, Закарпаття, вірші про Закарпаття