1

Обсіли  собор  цей  легенди  похмурі,

Та  й  сам  він,  Нотр-Дам,  як  легенда,  стоїть,

Це  диво  мистецтва  минулих  століть,

Готична  симфонія  архітектури.

У  небо  звелась  ця  краса — горді  мури,

На  бронзу  фігур  перейнявши  блакить,

Застигши  у  Сені  навік,  не  на  мить,

Які  б  не  шуміли  житейські  там  бурі!

А  бурі  шуміли,  вривалися  в  храм...

Ховавсь  Квазімодо  тут...  Книга  знаменна

Віктора  Гюго  повіла  про  це  нам...

Хвала  тобі,  праце  людини  натхненна!

Художник  малює  з-за  Сени  Нотр-Дам...

Та  він  не  відтворить  його  так,  як  Сена!

                       2

Сховалась  під  склепінням  сіра  мла.

Не  мла —  то  причаїлись  там  сторіччя!

Лягла  скорбота  на  святі  обличчя...

Гуде  орган...

В  соборі  служба  йшла.

О  скільки  тих,  що  моляться!  Хвала

Ісусові!  Храм  сповнений  величчя.

Стоять  віряни  в  млі  середньовіччя,

Навколішки  спустившись  спроквола.

Гуде  орган...  І  стелиться  туман

Від  віч,  від  мідних  лиць  святих,  від  чаду...

Молились  тут  і  Гі  Молле,  й  Шуман,

Готуючи  війська  за  океан

Душить  Алжір,  вбивати  єгиптян...

І  бог  благословляв  насильства  владу!

                       3

Мовчать  химери  дивні  вздовж  карнизу.

В  відсіку  храму  при  сліпих  свічках

Звисають  капелюхи  на  шнурках

Від  самого  склепіння  аж  донизу.

Єпископів  ці  капелюхи — сизі

Від  пилу,  почорнілі  у  віках...

Володарі  їх,  кинувши  свій  прах,

Стоять  у  черзі  в  рай,  чекають  візу...

Нам  кажуть:  як  перегниє  шнурок

І  капелюх  впаде  на  твердь  підлоги, —

Душа  того  єпископа-небоги

В  ту  ж  мить  до  раю  свій  направить  крок...

Не  падають  щось  капелюхи  многі,

Гріхи  тримають  тих  святош  за  ноги!

                       4

Сидять,  стоять  парафіяни.  Гоже

І  на  коліна  впасти  ув  екстазі...

Сміятись?  Я — турист.  Ні  в  якім  разі!

Направоруч — Паризька  матір  Божа.

Так  ось  вона  яка!  Ні,  не  вельможа, —

Проста  мадам  з  дитям...  Згадав  одразу:

Її  стрічав  я  десь  в  універмазі, —

Струнка,  тонка,  на  парижанку  схожа!

Не  статуя — живий  цей  мармур  білий!

За  святотатство...  що  ж,  читачу,  вилай,

Але,  їй-бо,  типова  парижанка!..

Ця  статуя — дарунок  з  Гваделупи...

Захоче  янкі — й  богоматір  купить.

Держави  й  уряди  купують  янкі!

                       5

Оці  химери  на  соборі,

Ви  думаєте, — водоскиди?

Й  легенду  повідають  гіди:

Чорти  вночі,  як  згасли  зорі,

На  храм  напали  в  злобнім  хорі,

Щоб  зруйнувати!  Вчувши  біди,

Бог  повелів:  «Хай  кара  зійде!» —

Й  закам'яніли  ці  потвори...

Легенди,  звісно,  є  легенди...

А  ці  на  дверях  орнаменти, —

Чаклун  створив?  Трудящі  люди!!!

Чому  ж  на  пам'ятниках  всюди

Все — королі?  Не  королям,

Народу  пам'ятник — Нотр-Дам!