а  якщо  по-вченому  –  спіраль.

От  і  перенісся  ти,  Миколо,

на  нову  небесну  магістраль.

Та  вкраїнці  –  бойко,  лемко,  гуцул,  –

все-таки  не  годні  жити  без

Вінграновських,  і  Дроздів,  і  Гуцал,

що  зросли  любов’ю  до  небес.

Я  пишу,  а  слово  пахне  воском

і  вмирає  тихо,  як  свіча.

Так  без  вас,  Миколо,  жити  тоскно:

є  збирач,  немає  сівача.

Я  посивів,  жаль,  що  і  знесилів.

Ти  ж  мені  такий,  як  у  кіні.

То  скажи,  куди  несе  русинів

Київ  на  Богдановім  коні?

Так,  були  навік  в  полон  ми  здані.

Дав  ти  смерті  раптом  відворот

і  стояв  на  Київськім  Майдані,

коли  знов  творився  наш  народ.

Чи  здолали  ми  пекельне  коло?

Ти  з  небес  нам  совісті  пошли.

Не  бери  своїх  туди,  Миколо,

бо  нові  руїтелі  прийшли.

Б’ють  батьків.  І  все  минуле  кришать.

Крутять  світ  у  музиці  чумній.

І  таку  Вкраїну  мені  пишуть,

що  лиш  монстри  житимуть  у  ній.

Україна  –  і  свята,  й  ганебна.

Честь,  Миколо,  що  на  цій  землі

сам  себе  ти  винянчив  до  неба.

А  чому  дрібнішають  малі?

І  позаздриш  гордості  московській,

бо  вкраїнська  мова  півніма:

Є  в  них  Окуджава,  Маяковський...

тільки  Вінграновського  нема.

І  не  буде.