Головна » 2014 » Апрель » 13 » Мій шпиталь / Буває мить, коли душа натхненна... (Леонід Мосендз)
23:40
Мій шпиталь / Буває мить, коли душа натхненна... (Леонід Мосендз)

                                             Abyssum  abyssus  invocat!  
                                             Ruysbroek  Admirabillis

Безодня  смерти  і  безодня  
життя  спіткались  на  межі,  
а  на  лезі  її  сьогодні  
знова  нап’ятий  він  лежить.  

Лежить,  мов  жертовна  офіра,  
якій  жерців  байдужий  спір  
і  тільки  існування  міра  
вся  зосередилася  в  зір.  

Та  у  серпанку  гарячковім  
він  нерухомістю  повік  
зорить  на  дні  минулі  знову  
аж  по  грізний  двадцятий  рік.  

Але  нема  жалю  ні  суму,  
що  все  було,  мов  не  було,  
і  стало  тільки  змістом  думи,  
лише  луною  прогуло…  

Встає  майбутнє.  І  могили  
вчорашні  —  це  його  межа…  
Яка  ж  це  муку  буть  безсилим  
під  лезом  смертного  ножа!..

 

         

 

Буває  мить,  коли  душа  натхненна
зриває  з  Часу  завій  незнання:
усе,  чого  шукаєш  навмання,
з’являється,  як  візія  священна...

Лови  цю  мить  і  куй  в  суцільні  звена
закон  всеєдності  пророчого  вогня.
Будучина  минувшині  рідня,
дзвінка  луна  затихлого  рефрена,

суцільний,  непорушений  зв’язок
межи  змаганням  дії  і  причини...
Хто  їх  пережива?..  Поет-пророк,

що  з’єднує  у  струмінь  всеєдиний
Кінці  і  Початки  в  натхненності  своїй
всемудрим  і  одвічним  «панта  рей!»  

 

               

Категорія: Життя прожити - не поле перейти... | Переглядів: 279 | Додав: Tetjana | Теги: про життя, Леонід Мосендз