Головна » 2012 » Октябрь » 14 » Карпатське чудо-озеро / Про русалку та зачароване Синевирське озеро
21:44
Карпатське чудо-озеро / Про русалку та зачароване Синевирське озеро


Одна з легенд, що літає сивою пташкою над нашими горами, розповідає, як в улоговині, де зараз красується Синевирське озеро, поселилася молода подружня пара - чоловік та жінка.

Втекли вони від батьків, які ворогували між собою, аби знайти сімейне щастя, злагоду, радість. Збудували сяку-таку хатину, спільне гніздо. Тихо й сумирно жили. Їхніми сусідами були стрімкі гори, вкриті лісом, темні урвища.
Господар Вир був кремезний, як карпатські буки, мудрий, як матінка-природа, а сильний, як велетень. Дружина радувала його своєю ніжністю і красою. Очі в неї були, мов волошки, напевне, тому й звали її Синь. Дивлячись у бездонні сині озерця, Вир бачив світильник добра, якесь божество, що наповнювало зміст його життя.
Не раз, бувало, сиділи біля струмочка, що протікав біля новозбудованої домівки, вдивляючись один одному у вічі. Хоч поблизу нікого з людей не було, та закохані не почувалися самотніми. Прислухалися, як гомонять гори, як співають дерева, як стогнуть на світанні, особливо після зливи, камені-валуни. А струмочок дзюрчав-шепотів: "Живіть щасливо-о-о..."

Одного разу Синь і Вир проходили біля великого каменя, що примостився неподалік потічка. Їхню увагу привернув дивний корінець, який виглядав з-під дерна. Скуштували вони корінця, що був, як не дивно, солодким.
Невдовзі у молодих народився синочок, у якого очі були сині-сині, як у батька й матері. Волосся золотаве, мов сонечко в небі. Назвали його Озерній. Часто приходили щасливі батьки із дитям до того місяця, де знайшли солодкий корінь. Здивувалися, коли через деякий час на тому місяці виросла червона калина.

А  пізніше гора отримала назву Озерна.




Синевирське озеро  і  гора Озерна


* * *
Про русалку та зачароване Синевирське озеро

Кажуть, що на самісінькому дні Синевира живе русалка. Давним-давно вона покохала гарного гуцула. Але водяний був проти їхньої любові, й «горою струмки він гірські загатив, щоб доню у вирі сховати».

Перш, ніж назавжди розлучитися з коханим, Русалка загадала останнє бажання. Водяник хотів-не хотів, та все ж виконав останнє прохання доньки — зачарував озеро.

Чари ці збереглися й досі: коли якась дівчина нап’ється синевирської води або вмиється нею, «русалки кохання і краса в ту ж мить приданим для дівчини стануть».



Категорія: Закарпатські легенди, повір'я, казки, бувальщина та небилиці з народної криниці | Переглядів: 768 | Додав: Tetjana