Життя добігає кінця. Я нічого не залишив позаду, нічому не навчився. Нажив лише трохи мудрості, яка видає мене, якщо захочу. По суті мені потрібно зовсім мало: ходити своїми ногами, їсти, пити, а ввечері спокійно заснути. Людина приходить у цей світ прозорою і такою ж відходить з нього не з власної волі.

Безсмертя

Він продавав смажену картоплю аж до смерті. Мовчки, без посмішки на обличчі. За це діти прозвали його бурим ведмедем.

Коли ж занавіска шатра закрилася, у газетах написали, що покійний продавець чіпсів у молоді роки написав три пісні, які стали народними.

Після цієї звістки ті, що в неділю прогулювалися, юрбою ходили навколо зачиненого шатра. Вітер уже розвіяв запах смаженої картоплі. Всі шукали на дерев'яному помості сліди славетного творця.

А біля тіла покійника у шпитальній каплиці сиділа лише сестра-монашка.

Отаке-то воно, безсмертя.

Літня пані

 — Ні, ви помиляєтесь; гадаєте, що коли сад губить листя, втрачає духмяність, то він умирає? Насправді, душа його жива. Я його добре знаю — ми з ним ровесники; колись тут не було гарнішого саду. Зрештою, чи ж прилітали б сюди дрозди, ворони, надто обережні шуліки, щоб впасти на здобич, скуйовдити собі пір’я, причепуритися, попустувати, безтурботно пощебетати в його кронах, якщо б він відмирав? Влітку чи взимку, він радо стрічає їх, мене, вас. Той, хто каже, що дерево може впасти на хату, на дітей, — наклепник! Старі дерева, як і старі люди, дуже витривалі. Коли ж відчують, що життя добігло кінця, то дадуть про це знати по-своєму. І що за дивна звичка — прискорювати події!

Переклад Віктора Мотрука